Вальдорфська школа

 

            Вальдорфські школи, принципово вільні та  самокеровані, є позитивним прикладом того, що виховання і навчання можуть бути поставлені на фундамент, який дає змогу вчителю діяти з повною відповідальністю та ініціативою на основі розуміння суті під росткової дитини. Таким чином, вальдорфські школи в значній мірі засновані на колегіальній роботі та особистості вчителя. Більше того, вони існують завдяки ініціативі та здібностям своїх учителів.

             Звідси витікають особливі вимоги до особистості того, хто хоче стати вальдорфським педагогом, і до його підготовки, оскільки освіти, отриманої вчителем в педагогічному інституті чи університеті, недостатньо.

Штайнер – школа, прагнучи до втілення широкої цілісної людської освіти, при організації навчання стежить за тим, щоб навчальний матеріал не ставився вище людини. Основної умовою досягнення є якомога більше тісний контакт учителя та учня. Тому перші вісім років супроводжує та опікується один учитель, тим самим втілюючи в життя істину педагогіку співробітництва, засновану на принципах сімейного виховання, де вчитель, який є одночасно в батьком, і лікарем, і психологом, забезпечує стабільні відносини впродовж цілої епохи розвитку дитини – від зміни до статевої зрілості.

            В завдання класного вчителя входить проведення «головного»  уроку. Орієнтування на умови і закони розвитку людини, його конституцію, темперамент, характер, постійне духовне проникнення в людську природу і навчальний матеріал дає змогу педагогу чітко уявляти себе, чому і як треба вчити дітей на кожному виховному періоді.

            Наявність класного вчителя, який впродовж багатьох років веде клас, є значним педагогічним моментом вальдорфської школи. Це допомагає при поєднанні різних предметів ї захищає від надзвичайно ранньої спеціалізації з дисциплін, яка приховує в собі небезпеку втрати єдності знань. Окрім того,  завдяки щоденній роботі з  класом  учитель має  можливість добре вивчити кожного учня, він знає його сильні та слабі сторони, індивідуальні здібності та проблеми; таким чином виховання і навчання  зливаються.

            Слід відмітити, що про значення авторитету для особистості учня висловлюється практично будь-яка дитина 7-8 років, коли припиняє суперечку або обговорення магічними словами: «А мій вчитель сказав…». Дітям життєва необхідні авторитет дорослого, особливо вчителя. Природній, невимушений авторитет педагога – це та духовна реальність, яка формує і совість, і нахили, і звички, і темперамент дитини. Учень, який ще мало знає про красу, істину, добро, в змозі розвинути в своїх почуттях імпульс: вчитель для мене – втілення добра, істини, краси. Не вміючи ще самостійно засвоїти зв’язки та закономірності, саме в учителі дитина в змозі пережити  світ в його добрі та злі, красі та потворності, істині та брехні.

            Якщо маленькі діти поважають і люблять вчителя, коли він їх любить, то підлітки поважають лише того вчителя, який об’єктивний  по відношенню до себе, добре знає свій  предмет і є творчою людиною.

 

            В навчальні програми вальдорфської школи, крім окремих моментів, спеціально не обговорюється робота вчителя з поглиблення знань  про індивідуальність учня. В Шнайдер – педагогіці вважається само собою зрозумілим, що вихователь довірених йому дітей, вивчати їх манери, рухатися, реакції, звички, соціальну поведінку, що є невід’ємною частиною підготовки вчителя до занять. Ставши звичкою, такі спостереження не вимагають багато часу.

            Як правило, перед сном вальдорфський вчитель уявляє собі одного із своїх учнів з усіма його особливостями: як він ходить, рухається, тримає руки, сміється. Вчитель цілком заглиблюється в цю картину, спостерігаючи і сприймаючи все так, як це є в дійсності, а  не так, як хотілося би бачити.  Тоді з часом цей образ дитини в душі вихователя починає «говорити» -  спочатку тихо, потім все виразніше про те, як треба його виховувати, щоб у ньому дозріло , проявилося краще.

            Результати такого внутрішнього обстеження особливо важливі у випадку так званих важких дітей. І також дієво для дитини, якщо двоє або більше вчителів час від часу збираються разом, щоб обговорити та поглибити цей образ. Те, що приховане від одного, може відкритися другому.

            Завдяки поглибленому спостереженню за дітьми вчитель в перші тижні початку навчання в 1-му класі намагається визначити темперамент учнів.

            Тісно взаємодіючи з батьками учня, вчитель дає конкретні поради щодо відношення з дитиною певного темпераменту  в домашніх умовах. Так, дітей-меланхоліків краще тримати в теплі, жодному випадку не обливати холодною водою.  Якщо дитині-сангвініку, яка як правило, любить солодке, піде на користь менше їсти цукерок, то меланхоліку, навпаки, корисно для здоров’я значно посилити процеси обліку речовин вживанням достатньої кількості цукру (за рахунок вживання в харчуванні стиглих фруктів, меду). Це допомагає суто дієтичним шляхом ввести меланхолічну схильність людини в нормальне русло.

            Дітям-холерикам не рекомендується додавати в харчування приправи, їм корисні каші. ля дитини-холерика цілком здоровими заняттями є ті, де він в змозі виявити свої сили і направити їх на корисну справу (рубати дрова, забивати цвяхи).  Дітей-флегматиків слід обмежувати в сні, в їжі, особливо в солодощах, в кашах, справах з яєць. В їхньому харчуванні має бути достатня кількість солі. Їм дуже корисне вмивання холодною водою та не дуже теплий одяг.

            В організації навчання вчитель виходить з того, що дитину в жодному випадку не можна принижувати, відштовхувати, а тому він сприймає її такою, якою вона є. Завдання вчителя – діяти не супроти, а згідно з темпераментами, не прагну переломити їх, а намагатися через диференційований підхід обережно і гармонійно перевтілити їх. Кожний темперамент має як свої негативні прояви, так і позитивні моменти, які можна використовувати у роботі з класом.

            Дітей розсаджують чотирма групами за їх темпераментами, що дає змогу «лікувати» кожний темперамент його ж с особистими проявами. Флегматичних дітей краще всього посадити біля вікна, де світло. Холериків саджають ззаду, так як по своїй суті вони все рівно попереду. Дітей-сангвініків краще розташувати з іншої сторони. Якщо холерики сидять ззаду і справа, то сангвініків необхідно посадити спереду і зліва. Ну, а меланхоліків – попереду і справа. Знаходячись спочатку в постійній конфронтації, діти ніби стирають один об одного шаршавості своїх темпераментів. Вони пробуджаються один відносно іншого і пробуджають одне одного.

            Інтерес у класі розвивається не від сусіда до сусіда, а від групи до групи, що сприяє вихованню поваги, уваги до протилежного темпераменту.

            Працюючи таким чином з дітьми, вальдорфському вчителю доводиться оволодіти  всіма чотирма темпераментами. По словах Р. Шнайдера, учитель повинен володіти «п’ятим темпераментом», тобто йому необхідно в певний момент так продемонструвати свій настрій, щоби показатися:

• Флегматику – зовні безучасному, але внутрішньо надзвичайно дієвим;
• Холерику – зовні проявляти свою участь, але внутрішньо зберігати надзвичайний спокій, навіть якщо темперамент дитини б’є ключем;
• Сангвініку – захоплюючим і суттєвим, але вміючим в потрібний момент зосередитися і виявити витримку;
• Меланхоліку – страждальцем, який до речі, зміг подолати життєві труднощі і перешкоди дякуючи гумору і внутрішній енергії.

Поставити перед собою завдання навчитися цьому в змозі лише людина високою духовної культури, який усвідомлює виховання дитини одночасно як мистецтво і як самовиховання. Тому у вальдорфській педагогіці здатність учителя до самовиховання є одним із найважливіших вимог.

            Будь-якій людині важко повністю відповідати всім тим вимогам, які ставляться до особистості вчителя, але все ж таки вальдорфській педагог, по можливості, намагається їм слідувати, усвідомлюючи, що, якщо він не буде працювати над собою, то від цього насамперед будуть страждати діти.