Роль особистості вчителя в реалізації ідей Штайнер–педагогіки

 

         Штайнер–школа, прагнучи  до втілення  широкої цілісної людської освіти, під час організації викладання слідкує за тим, щоб навчальний матеріал не ставився вище людини. Основною умовою досягнення цього є якомога більш тісний зв'язок вчителя і учня. Тому перші вісім років дітей супроводжує і опікується один вчитель, тим самим втілюючи в життя істинну педагогіку співробітництва, засновану на принципах сімейного виховання, де вчитель, який одночасно є і батьками, і лікарем, І психологом, забезпечує стабільність відносин на протязі цілої епохи розвитку дитини - від зміни зубів до статевої зрілості. Наявність класного вчителя, який на протязі багатьох років веде клас, є значимим педагогічним моментом і вальдорфської школи. Це допомагає при поєднанні різних предметів і захищає від надзвичайно ранньої спеціалізації по дисциплінах, завдяки щоденній роботі з класом вчитель має можливість добре вивчити кожного учня, він знає його сильні та слабкі сторони, індивідуальні здібності та проблеми; таким чином виховання і навчання зливаються.

Вранці, коли діти заходять до класу, вчитель з кожним учнем вітається за руку. Не тільки тому, що це хороша звичка, а і тому, що під час потискання  рук він може зробити детальні і точні спостереження. Якщо рука дитини холодна, то вона може бути у поганому настрої і треба щось робити, щоб все змінилося на краще. Коли вчитель тримає дитину за руку, та ж може розповісти йому найголовніше, що її бентежить, поділитися найпотаємнішим. Тому з часом вчитель стає для дітей близькою людиною і, навпаки, долі учнів вимагають від педагога більшого, ніж звичайні і професійні навички. В зв'язку з цим Р.Штайнер відмітив: «Справа вихователя - величезна самопожертва. Його життя і взаємодії з дитиною повинні бути такими, щоб дух дитини, який пронизаний любов'ю, зміг втілити себе в колі життя вихователя. Ніколи не слід намагатися виліпити дітей за своїм зразком і подібністю. Коли вони закінчать школу і пройде час їх виховання, ніякий диктат не примусить їх жити за зразком, заданим вчителем. Треба навчитися виховувати так, щоб усунути фізичні і духовні перешкоди на шляху того нового, що в кожну епоху приходить із божественного світогляду в світ і в дітей, створює для виховання таку атмосферу, в якій може вільно втілитися його дух».

Таким чином, з точки зору мотивації виховання, завдання вальдорфського педагога полягають в тому, щоб, не торкаючись особистого «Я» учня, сприяти формуванню його душі і тіла так, щоб індивідуальність (дух) з часом мав змогу стати їх повним господарем. Для цього вся праця педагога має бути пронизана і засновуватися на трьох «золотих» правилах:

1)          подяка і благоговіння по відношенню до космосу, живі сили якого діють в дитині;

2)      любов до дітей та до своєї викладацької діяльності;

3)     почуття свободи, яке має також прокинутися і розвинутися в учневі.

            Вальдорфський вчитель за допомогою особистої майстерності, особистих якостей, винахідливості, старанності, постійно розвиваючого стилю викладання намагається зробити учня причетним до процесу отримання знань, як, до речі, робить скрізь у світі кожний хороший педагог.

            Досвід роботи вальдорфської школи переконує: якщо виховувати дитину, враховуючи її індивідуальні інтереси, то, як правило, вона поважає свого вчителя.

            Якщо маленькі діти поважають і люблять вчителя, коли він їх любить, то підлітки поважають лише того вчителя, який об’єктивний по відношенню до себе, добре знає предмет і є творчою людиною.

            Щоб зацікавити учнів перехідного періоду, ненав’язливо налагодити з ними душевний контакт, підказати істинний шлях до знань і діяльності, вчитель не повинен бути нудним. Незамінний засіб в цьому є добрий гумор, особливо в тих випадках, коли підлітки поводяться, як хулігани – підкладають кнопки на стілець, запускають під час занять «літаки», влаштовують інші «досліди». Діти «досліджують» вчителя, «перевіряють на міцність його авторитет», хочуть переконатися, що він – сильна особистість. Вчитель, як будь-яка людина, вважають вальдорфські педагоги, може допускати помилки і зриватися в надзвичайних ситуаціях, але він зобов’язаний вміти подивитися на себе зі сторони. І якщо він не може посміятися над собою, то учні ніколи не будуть його поважати.

                   Слід відмітити, що у вальдорфській педагогіці гармонійному поєднанню гумору і серйозного надається велике значення, тобто «коливання між веселим і серйозним настроями підтримує духовно–душевне життя людини так, як фізичне життя підтримується вдихом і видохом». В посмішці, гумористичному настрої людина ніби звільняється від самого себе і при видосі, віддається зовнішньому світу. В серйозному людське «Я», як і при вдосі, більше заглиблюється в свій внутрішній світ. Завдяки умінню вчителя дитина повинна постійно жити в зміні цих настроїв, особливо під час занять.

 

 Відповідальність і свобода

 

Відповідальність і свобода – два взаємо пов’язаних принципи, які пронизують принципи вальдорфської школи і визначають стратегію і тактику її роботи – через автономію і згоду, а не через авто копію і ієрархію. Вальдорфська освіта спирається на педагогічну дієву особистість вчителя, чий авторитет спирається на його бажання брати більшу відповідальність ніж в будь – якій іншій системі навчання.

            Існує думка, що школа настільки хороша, настільки хороший її директор. А якщо його не має, як в Штайнер – школі? Тоді можна сказати, що школа настільки хороша, настільки хороші її уроки, свята, досягнення, атмосфера шкільного життя, зустрічі, розклад занять, її керівництво.

            Вальдорфські  школи керуються на колегіальній основі. Вчителі, які працюють в школі на повну ставку, складають вчительську колегію. Центральним органом школи є педагогічні конференції, які Р. Штайнер назвав «справжнім серцем школи, яке забезпечує викладачів кров’ю, а до вчителів біжить потік життєвої сили». Проводяться конференції раз на тиждень  під керівництвом голови, якого вибирають із вчительства. Конференції відповідають за підвищення кваліфікації вчителів, працюють над розв’язанням практичних задач, над працями Р. Штайнера і інше. Вчителі діляться своїми успіхами та поразками. Часто темою конференції становляться окремі класи або конкретні діти. Вході таких обговорень весь колектив перетворюється в єдине ціле – «директора».

            Фінансово школу підтримує шкільне об’єднання, в роботі якого можуть брати участь батьки, учні, які досягли 18-річного віку, всі працівники школи. Таким чином «володарем» школи можуть бути всі, хто бере участь в її діяльності.

            В цілому, функціонування школи визначається діяльністю трьох самостійних секторів:

- економічного, в якому можуть брати участь всі, хто знаходиться в сфері діяльності школи (шкільне об’єднання);

- економічно – адміністративного, за який відповідає дирекція, яка складається з представників шкільного об’єднання  та вчительської колегії;

- педагогічного – за нього цілком відповідає вчительська колегія.

            Вальдорфські школи можуть існувати на дуже різних загальних умовах, але обов’язковою умовою являється незалежність вчителя. Лише тоді, коли може діяти, покладаючись на свою особисту відповідальність, від розвиває в собі свої творчі здібності, які повинні також пробудити і в своїх учнях. Без самостійного і самовідданого вчителя немає і не може бути самостійних і самовідданих учнів. Таким чином, якщо десь хочуть втілити в життя ідеї вальдорфської педагогіки, то законодавець повинен мати довіру  до особистості вихователя й до самоконтролю педагогічного товариства.

            Вальдорфські школи не претендують на якийсь вільний простір для себе, але вони хочуть показати на практиці дієвість самовизначення і особистої відповідальності всіх вихователів. Своєю появою і роботою вони хотіли б розкрити істинний зміст поняття свобода і тим самим сприяти розвитку педагогіки в цілому.

НЕ ПОРЯД, НЕ НАД, А РАЗОМ!

 

            «Дітей немає – є люди, але з іншим масштабом понять, іншим джерелом досвіду, іншими прагненнями, іншою гамою почуттів…»

            І велике щастя, що ми не в змозі підкорити їх нашим педагогічним впливам та дидактичним замахам на їхній здоровий розум, здорову людську волю,  БО

 

            Якщо дитину постійно критикують,

            вона вчиться ненавидіти.

 

            Якщо дитина живе у ворожнечі,

            вона вчиться агресивності.

 

            Якщо дитину висміюють,

            вона стає замкнутою.

 

            Якщо дитина росте в терпимості,

            вона вчиться сприймати інших.

 

            Якщо дитину підбадьорюють,

            вона вчиться вірити в себе.

 

            Якщо дитина росте в чесності,

            вона вчиться бути справедливою.

 

            Якщо дитина живе в безпеці,

            вона вчиться вірити в людей.

 

            Якщо дитину підтримують,

            вона вчиться цінити себе.

  

            Якщо дитина живе в розумінні та  дружелюбності,

            вона вчиться знаходити  любов у цьому світі.